«Нація, що знищує свої ґрунти, знищує сама себе», – наголошував колись 32-й президент США Франклін Делано Рузвельт. Людина, яка заступила на посаду під час небаченої у Штатах кризи. Зокрема, було ухвалено Закон про рефінансування фермерської заборгованості, а також Закон про відновлення сільського господарства, який передбачав державний контроль за обсягом виробництва сільськогосподарської продукції, було й створено Державну службу з охорони ґрунтів.
Як український чорнозем втрачає свою родючість
Хай як це прикро, але ґрунтознавці й зокрема академік НААН, директор ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського» Святослав Балюк вимушені констатувати: нині українські чорноземи вже перетворилися на ґрунти середнього рівня родючості. За останні 100–130 років уміст гумусу скоротився приблизно на 20–30%, зменшився вміст поживних речовин, вирують ерозійні процеси. Що знищує ґрунт і спричиняєило лихо, від якого потерпає чорнозем?? Найголовніше, це – дефіцит вологи. Саме від нього потерпає понад 75% території України. Як його подолати? Відповідь така: на допомогу прийдуть вологоощадні технології обробітку ґрунту, вирощування адаптованих до посушливих умов сортів і гібридів, а також відновлення зрошення. Є і ще один чинник, що зумовлює істотне погіршення, – незбалансоване живлення, дефіцит поживних елементів. У ґрунтах Великої Британії 20–30 мг фосфору на 100 г ґрунту, а у нас – 8–12 мг. Іншою причиною зменшення родючості є деградація.
Деградаційні процеси набрали шаленого темпу в 1990-х рр., коли в Україні стартувала земельна реформа. 8-пільні сівозміни швидко змінилися на 2- й 3-пільні. А подекуди… Та ви самі знаєте. Крім того, в країні поступово склався невиправдано високий рівень розораності. На сьогодні співвідношення ріллі та природних кормових угідь становить 3:1, а нормою є 1:1. Можна скільки завгодно іронізувати над тими нормами, мовляв, це якісь перекази давнини глибокої, та все ж… Не так уже й багато є держав у світі, які мають гірші показник
Як українські фермери намагаються зберегти родючість ґрунту?
У 1990 р. Україна сягнула валу в майже 50 млн т зернових, вносячи приблизно 150 кг діючої речовини NPK на 1 га і 8 т перегною. Та надалі використання мінеральних та органічних добрив, хімічних меліорантів почало стрімко зменшуватися. Тепер українські аграрії здебільшого все ще застосовують добрив відчутно менше, ніж потрібно для реалізації чорноземами свого потенціалу. Якщо за мінеральними добривами ми якось правдами й неправдами вийшли все ж на цифру 100 кг діючої речовини на 1 га, то за перегноєм – це все ще менше 1 т.
Тваринництво нині не в пошані. А ті, в кого воно ще жевріє, називають його соціальним проєктом, а не бізнесом. Від цього страждає й чорнозем. Щоправда, мають й опонентів, які стверджують: якщо не вмієш домогтися рентабельного тваринництва, то шеляга не вартий твій агробізнесовий хист. Хай там як, а питання «що робити?» за такої ситуації постає в усій своїй гостроті. Як, власне, розв’язати проблему вуглецю? Можна задіяти нетрадиційні альтернативні джерела на кшталт рослинних решток, які мають заорюватися, торфу, сапропелю після їх еколого-токсикологічного оцінювання, сидератів тощо.
А як же сівозміна? Тепер тих, хто додержується науково обґрунтованої сівозміни, звуть консерваторами й іронізують з їх традиційності. Багато хто ті сівозміни вже давно пустив у непам’ять.
